• Якщо ви хочете, щоб ваш малюк виріс упевненим і сміливим, то перший рік життя доведеться завжди бути поруч із ним.
• Якщо дворічку годувати під мультики, згодом підліток не здатен буде ані вибрати компанію, ані відчути захоплення до душі.
• Якщо в три роки малюка віддати на заняття, які йому не подобаються, то в 15 він закриється в своїй кімнаті і лежатиме зі словами: «Мене нічого не цікавить» і «все остогидло».
• Принципи поведінки малюка формуються до 7 років. Уявіть, що за цей період наноситься візерунок на глечик, а у 8 років глечик обпалюється, характер закріплюється, і тоді можна лише змінювати патерни поведінки. Що добре і що погано, як діяти і кому довіряти – все вже зафіксовано.
• Якщо ви прагнете виховати у вашої дитини ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, то до 9 років за всі її витівки ви разом просите вибачення і разом виправляєте помилки, а не залишаєте дитину на самоті.
• У 14 років у підлітка формується психіка дорослої людини. І, по суті, у вашій родині вже є три повноцінних дорослих, попри те, що в одного тіло метр із кепкою й обличчя всіяне прищами. Дитина вже така ж доросла, як і ви. Настав час заприятелювати.
• Діти чують нас очима. Вони виховуються не нашими словами, а нашими учинками.
• Якщо не дозволяти хлопчикові плакати, він виросте жорстоким. Чуйність – така ж важлива риса для чоловіка, як відповідальність і цілеспрямованість.
• Якщо дівчинку хвалити за вчинки і досягнення, вона стане завойовувати любов і поводитиметься як хлопчик.
• Коли дитина запитує «звідки я з’явилася», вона не має на увазі секс.
• Коли ваш підліток у 15 захоче піти з дому, відчиніть йому двері і навіть дайте грошей на перший час. Не переживайте – невдовзі він повернеться.
• Щоб заприятелювати з дитиною, доведеться пережити з нею розлуку. Справжній співдружності (коли ми прагнемо бути разом) неодмінно передує період НЕЗАЛЕЖНОСТІ (коли діти вириваються у своє життя, однак тільки для того, щоб потім повернутися). Звісно, якщо раніше їм було добре з вами.
Виховання дитини – це захопливий експеримент. Щоправда, дорогий. І ціна йому – одне людське життя. Ця книжка – підказки на кожен рік, щоб експеримент був вдалим та приніс радість і задоволення всім учасникам. Коли усвідомлюєш, що насправді відбувається і чого справді потребує дитина, життя суттєво полегшується.
Ця книжка народжувалася щодня. Численні консультації підлітків та чимала кількість проведених уроків спонукали до її написання. Спершу це були лише нотатки зустрічей, уже згодом вдалося простежити закономірності поведінки батьків з дітьми 3-5 років, які потім вилазили боком у підлітковому віці.
Рукописи не горять! Я сподіваюся, що мені вдалося передати враження і глибину досвіду від бесід із абсолютно різними дітьми й батьками і вибудувати це все в струнку систему Знань вікової психології.
Щиро, Марина Ланге
Психічні задачі/ потреби особистості на кожен рік її становлення
Кожен новий рік життя маленька людина стикається із задачами розвитку. Фізіологічні критерії нам добре відомі: тримати голівку – 1,5 місяця, сидіти – 6 місяців, перший крок – рік, слово – два роки. Але ваш малюк – не тільки тіло. Психіка ставить перед людиною такі ж чіткі виклики, які потрібно своєчасно проходити. І якщо фізика тіла спрацює сама, то в особистісному розвитку малюк потребує вашої підтримки, особистого прикладу, а головне, РОЗУМІННЯ, що з ним відбувається та які задачі саме зараз йому з вами вирішувати.
1 рік. Страх
Що ми знаємо про страх? ЩО ВІН Є! У кожного. І вважаємо це нормою. Та чи так це насправді?
Ціннісно-орієнтована психологія стверджує: страх супроводжує людину перші сім років життя. І щороку страх набуває нових форм. Однак навряд чи наше призначення – все життя боятися. У цьому світі все навдивовижу доцільно. Це буде один із основних постулатів нашої бесіди.
# ДОЦІЛЬНО!
Отож, страх має певну задачу. І виконавши її в першому циклі, у перші сім років, ми можемо подарувати нашій дитині життя в довірі, а не в страху. Насправді буває страх доречний, часом він оберігає нас від безглуздих учинків, часом штовхає на поступ. Погано, коли страх стає постійним супутником життя і підсвідомою причиною дій.
Почнімо з базового, найпотужнішого – страху смерті, боротьби за виживання. Саме цьому присвячений перший рік життя людини.
Немовля практично безпорадне. Страх цілком заволодіває його свідомістю. І батьки, добрі Ангели, підносять йому перший урок довіри – ми завжди поруч, ми подбаємо! У перший рік батьки закладають довіру до світу, до Бога, адже світ – турботливий, а ми із Богом – завжди поруч.
Якщо з будь-якою людиною завести розмову на тему її страхів, невдовзі стане очевидним – ми боїмося не самого страху (висоти, собак, обмеженого простору, темряви або смерті). Жахає невизначеність. Лякають наші незнання. І ось саме зараз ви щодня формуєте в малюка усвідомлення: що б не сталося, є завжди ТОЙ, хто допоможе. За цей рік ви не вбережете малюка від усіх можливих небезпек, але ви подаруєте йому головне – упевненість і довіру, що він у цьому світі не самотній.
Отже, криза проявляється в страху виживання. І якщо день за днем малюк відчуває, що він не сам, захищений і про нього піклуються, на все його подальше життя формується світогляд ДОВІРИ і ДОСТАТКУ цього світу. Усвідомлення, що він ніколи не буде самотній. Надалі така людина керуватиметься мотивом не страху, а цілі й бажання.
Першого року проявляються материнські енергії.
Припис: мама завжди має бути поруч. Якщо ж ні, у малюка закладається програма загрози цього світу і самотності, основою якої на все життя залишається страх і недовіра. Якщо зазирнемо в майбутнє, то побачимо неймовірну цінність цього короткого періоду в масштабах життя! – деградація або розвиток людини закладається саме зараз. Зневіра і страх – основа мислення злочинців – нагнати страху на інших, бо лише так можна вижити, використовувати і контролювати. Подаруйте своїй дитині довіру й упевненість. Будьте поруч.
МАМА ЗАВЖДИ ПОРУЧ
Допомога решти членів сім’ї полягає в тому, щоб мама була задоволена і щаслива. Mama is happy – everyone is happy
СИТУАЦІЯ
На час написання цих рядків мої діти вже зробили крок у перехідний вік. Але Господь дав мені можливість спостерігати за розвитком дітей моїх подруг і знайомих.
Дмитрикові було приблизно сім місяців, коли його мама в розпачі зателефонувала мені: «Сил моїх більше немає. Його око знову закисло. Ми щойно оперувалися! Отоларингологи й окулісти лише розводять руками. У нього з ока тече гній, розумієш! Це ж зір!» Моя подруга була засмучена і спантеличена. Ніхто не хотів брати на себе відповідальності. Проблема зі слізними каналами малечі на сьогодні досить поширена і усувається лише за допомогою оперативного втручання, але Дмитрикові це не допомогло. На щастя, саме в той період я захопилася психосоматикою[1] і запропонувала розібрати ситуацію. Отож, слізні канали, як і всі залози нашого організму, – найдавніші тканини і відповідають за наше виживання. Тобто реагують на конфлікти, пов’язані з базовими потребами. Цей малюк наполегливо хоче щось або когось бачити, але не бачить. У його світобаченні це базова потреба виживання. – Як ти вважаєш, що це може бути? Що є найціннішим в його полі зору? – Ми обидві знали відповідь, але подрузі було неймовірно важко зізнатися, що дитині бракує саме мами. І що проблеми з очима – це реакція «достатності» мами, яка весь час зникає з поля зору. Якщо ти реально хочеш допомогти синові, то повинна бути з ним 24/7, навіть у ванній і туалеті, розмовляй із ним хоча б крізь прочинені двері. Ти ж проявляла активність практично з дня його народження. За сім місяців у маляти накопичився страх. Діти живуть сьогоденням. У них немає проєкції майбутнього або минулого. І якщо цієї миті мами немає, то для дитини це означає «назавжди». І це означає, що «я не виживу».
Накопичений страх необхідно очистити успішним досвідом, що МАМА ЗАВЖДИ ПОРУЧ. Це потребувало зусиль і часу, однак уже до року малюк тішив нас чистими здоровими очима. А якщо глибше – спокійною й упевненою психікою, що надалі допоможе сформувати відповідальність і цілеспрямованість, якості справжнього Чоловіка.
Любіть його!
9–12 місяців – чудова пора розкрити призначення дитини. Тільки-но малюк навчиться впевнено повзати, проведіть із ним експеримент. На моєму досвіді десятки пар пропонували малюкам таку гру і, на диво, повторюючи її через пів року і рік, дитина впевнено вибирає той самий предмет!
Усе дуже просто. На рівній відстані від центру кімнати або килима покладіть чотири предмети:
• книжку
• іграшкову зброю
• гроші
• інструмент
Посадіть дитину в центрі і дозвольте їй задовольнити власну цікавість. Для малюка всі ці предмети повинні бути незнайомі, нові, і рівноцінні як за розміром, так і за яскравістю.
Суспільний стан, який визначають за народженням – це все людські вигадки. У Священних Писаннях та народних переказах призначення людини визначалося її вродженими якостями й талантами. Інтуїтивно все єство дитини вже відчуває їх. Тому вона потягнеться до чогось одного. Якийсь час малюк, можливо, уважно розгляне всі предмети, але зрештою проявить інтерес до одного, який і залишиться в його руках.
Книжка – символізує знання і мудрість (дитину спрямовували по стопах волхвів, мудреців, багато їй читали і вчили аналізувати).
Зброя – ратники, державники, правителі, люди, які керують і захищають. Це малюки-заводії. Для таких діточок притичиною стане справедливість, тому дуже цінно змалечку читати їм казки і притчі, в яких ідеться про правду.
Гроші – жереб торговців і господарів, дитину навчали вмінню домовлятися, вести господарство. Цей малюк у всьому шукатиме зиск, та не варто йому в цьому дорікати. Але слід демонструвати приклад справжньої безкорисної дружби.
Інструмент – це люди-ремісники, які руками заробляють собі на хліб. Зараз до цієї когорти можна так само долучити й акторів, артистів, художників, модельєрів, усіх, хто творить. Дитині цінно давати можливість спробувати різне, щоб визначити, до чого в неї хист. Оскільки такі малюки беруть ресурс природи, вони можуть проявляти жадібність і агресію до інших, дуже важливо, якщо через батьків вони пізнають, що все в цьому світі гармонійно і взаємопов’язано, і що треба вчитися не тільки брати, а й віддавати. А ще цим діткам не можна лінуватися.
Ми довідалися, що завдання даного періоду – просто вижити. В Індії ім’я дитині дають після першого прожитого року! До цього часу вона не має імені, щоб до неї не прив’язувалися, бо поки це ще не суб’єкт цього світу. Звісно, нам це вдивовижу, але щось у цьому таки є.
СИТУАЦІЯ
Максим і Катруся були до нестями закохані одне в одного. Таким залицянням могла позаздрити будь-яка дівчина. Поява дитини не входила до їхніх планів, та коли новина стала очевидною, вирішили приймати, як є, і залишатися разом. З народженням дочки Мірри щось змінилося. Максим почав пізніше приходити з роботи, став прохолоднішим. Катруся дуже переживала. На догляд за немовлям вона витрачала увесь свій час. У серці оселилися смуток і хвилювання, що їхні з Максом стосунки розвалюються. Катруся дуже любила дочку. І з жахом помітила, що іноді всередині відчуває роздратування, ба навіть злість, а ще не полишає думка, що «ДО» у них було все пречудово.
– Ні! Що ви, я, звісно, не звинувачую дочку… я їй дуже рада… але правда ще й у тому, що ми помітно віддалилися одне від одного саме з її появою… У Мірри дуже часто змінювався настрій. Вона постійно плакала і вередувала, навіть коли Катруся була поруч. Навіть на руках.
Розумієте, дитина ЗАВЖДИ визначає (ВІДЧУВАЄ), ЛЮБЛЯТЬ ЇЇ ЧИ НІ ЧЕРЕЗ емоційний стан БАТЬКІВ.
Скільки завгодно усміхайтеся малюкові, залишайтеся поруч упродовж доби, даруйте нові іграшки, та якщо ви роздратовані, ображені, засмучені, налякані, нещасливі, стурбовані, ваш малюк ВІДЧУВАЄ ЦЕ. І вважає себе винним, визнає себе самотнім.
Уявіть, що чоловік приходить додому, всміхається з порога, але ви помічаєте, що щось не так. Його щось дуже турбує. Що ви робитимете?
Почнете розпитувати.
А він замість відповіді знову натягнуто всміхатиметься. Можливо, додасть: «Не хвилюйся, все ок». А ви йому вже не повірите.
Як ви почуватиметеся, якщо вам не довіряють? Чи відчуєте, що вас люблять? Певно, що ні… Ви знатимете! Але не відчуватимете. А дитина ЗНАТИ не може. Вона ЛИШЕ ВІДЧУВАЄ.
– І що робити? Не можу ж я вдавати, що не переживаю!
– Переживайте. Звичайно, намагайтеся вирішити цю ситуацію. Поспілкуйтеся з чоловіком, із психологом. А поки хвилюєтеся, поспілкуйтеся з донькою.
– Їй три місяці!
– Навіть якщо ви в пологовому будинку і їй три дні – РОЗМОВЛЯЙТЕ!
– А що я їй скажу?
– Усе як є. Що любите її. Що переживаєте. Що не вона в цьому винна, їй ви дуже раді! А хвилюєтеся через стосунки з татом. Що дуже хочете, щоб вони налагодилися. Її ви завжди любите, але зараз у вашій родині ось така прикра ситуація.
ДИТИНА ЗАВЖДИ ВІДЧУВАЄ, ЛЮБЛЯТЬ ЇЇ ЧИ НІ ЧЕРЕЗ ЕМОЦІЙНИЙ СТАН БАТЬКІВ.
Я мала досвід подібних розмов просто в пологовому будинку. Всі мами помічали, як це маленьке створіння заспокоюється і починає усміхатися, як їх обох умить огортає особливе тепло взаємодовіри.
Ти вдивляєшся в очі щойно народженої людини і прагнеш, щоб тебе розуміли. А як не розуміли, то відчували! Так воно насправді і є.
Малюків до року треба фізично оберігати. Це ми вже засвоїли.
АЛЕ в немовлят є ще одна потреба на рівні базового виживання – ПОТРЕБА, ЩОБ НИМИ ТІШИЛИСЯ.
Що б не сталося у вашому житті, навіть найсильніші потрясіння – якщо ви відчуваєте всередині хвилювання або будь-яку іншу зміну душевного спокою, не обманюйте себе, що діти не помітять. Навіть найменші. Довіртеся їм. Скажіть, що ви їх любите і що ви хвилюєтеся, розкажіть причину вашої турботи. Не мовчіть. Спокійно й упевнено, ніби ви вже справляєтеся – і ви враз відчуєте, як покращиться настрій у малюка.
ЛЮБІТЬ ЙОГО!
А як це зробити в рік?
Будьте поруч. ЗАВЖДИ.
Розмовляйте з малюком.
Радійте йому!
2 роки. Почуття
Ваш малюк явно зміцнів… І – ото дивина! Починає скандалити. Так! Перед людиною постало завдання – пізнати природу ПОЧУТТІВ. Приборкавши страх вижити, впевнившись у тому, що вона таки існує на цьому світі, людина починає проявляти свої перші
«ПОДОБАЄТЬСЯ» і «НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ».
Малюк повсякчас репетує «це хочу», а це «не хочу». Щось постійно тягне до рота, щось випльовує. Одні іграшки хапає, інші викидає. То він вас заціловує, то кусає.
ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ?!
Людині цінно не лише фізично вижити у цьому світі. Погодьтеся, нам важливо отримувати задоволення й радіти кожному дню, кожній події! Саме про це невтомно повторюють психологи й мудреці, настановляючи нас, дорослих, на шлях істинний. Лишень уявіть, що здатність ВІДЧУВАТИ і кожну подію бачити у яскравих фарбах життя закладається у вашого малюка просто зараз!
Палітра емоцій
У 2 РОКИ МАЛЮК:
Чітко розуміє потреби та проговорює їх. Навіть якщо дорослі не розуміють, то малюк приведе та покаже. Сказати не може, але дуже яскраво демонструє тілом та емоціями.
З 12 до 24 місяців маленькій людині відкривається палітра емоцій. І їй потрібен мистецтвознавець, провідник внутрішньому гейзеру, що вирує. У малюка з’являються нові відчуття. Допоможіть малюкові розібратися і подружитися з ними.
Щоб допомогти дитині, треба самому знати, які емоції існують і як вони проявляються. Що може переживати ваш малюк? Спостерігайте за ним і створіть власну палітру почуттів.
Дворічні діти дуже щирі: що побачив, те й відчуваю. Є ще одна цінна особливість емоцій дворічки – здатність швидко відволікатися. Запам’ятайте це – дуже знадобиться, коли вашу дитину накриє негативна хвиля. АЛЕ не кваптеся одразу перемикати увагу дитини! Спершу подосліджуйте разом, що відбувається, запропонуйте варіанти, що може дитина зараз відчувати, дайте контакт внутрішнього переживання з назвою. (Те, що я можу назвати – я можу цим керувати! – це дуже важливо.) І потім шукайте зачіпку, щоб перемкнути емоцію.
Правила перемикання емоцій у дворічних дітей:
1. Озвучте варіанти назви того, що відбувається.
2. Може, це, а може це? А що трапилося? З чим пов’язані твої почуття?
3. Підтримайте: «Я тебе розумію», «Мені теж було б… (прикро, сумно, страшно)».
4. Прийміть переживання. Обійміть, візьміть за руку.
5. Упевніться, що дитина починає відпускати ситуацію.
6. Перемикайте.
Коли дитина скидає на підлогу всі іграшки і топче їх
– О! Бачу, в тебе щось сталося. (Присядьте, щоб дитина бачила ваші очі).
– Ти сердишся?
– Тебе щось засмутило? (Називаючи почуття, тим самим ви говорите, що приймаєте малюка й таким, і вчите аналізувати все, що відбувається всередині нього).
– Я розумію. (Підтримайте. Дозвольте назвати почуття, охарактеризувати його. Уважно вислухайте причину).
– Мені було б теж ніяково… (І коли ви відчуваєте, що пристрасті трохи вщухли, а у дворічок це лічені миті – шукайте найближчий об’єкт перемикання).
– Я спекла печиво. Хочеш скуштувати? Бабуся принесла новий мультик, ходімо подивимося! О, глянь, вазони зовсім сухі. Полиймо їх! Ви не знецінили емоції дитини. Ви надали підтримку і назвали їх. Закладено ще одну цеглинку у фундамент EQ (емоційного інтелекту).
СМАК – один із найпотужніших провідників пізнання світу й себе. Запитайте в дитини, що вона любить, і в переважній більшості випадків відповідь буде про їжу: «Я люблю морозиво», «а я – фрі».
Саме зараз, із двох років, коли відкривається ЧУТТЄВІСТЬ, закладається потужний механізм сортування МОЄ – НЕ МОЄ. До того ж не лишень у їжі!
ЧУТТЄВІСТЬ – ЦЕ УНІВЕРСАЛЬНИЙ найцінніший ІНДИКАТОР того, що підходить саме мені.
А нагодувати дворічну дитину ой як непросто. Дитина ще не знає, що їй смакує. Вона ЗНАЙОМИТЬСЯ з різними смаками. І не з кожним вдається подружитися з першого разу, розпізнати. Це вимагає терпіння і зусиль від мами.
Цікаве спостереження. Якщо дитині ввімкнути мультфільм, то її завиграшки можна нагодувати чим завгодно! Чисто і швидко. Я проводила подібний експеримент вже з трохи старшими дітьми, чотирирічками. Ефект мене приголомшив: під час перегляду мультика я запропонувала ківі. З’їли половину почищених плодів і пів тарілки волохатих, у шкірці!
ВИСНОВОК: Поставивши дитині ґаджет за столом, ми вбиваємо у малюка процес пізнання себе через їжу, через смаки. Закладаємо механізм, коли можна з’їсти що завгодно, якщо твій мозок захоплений картинкою.
Причому «з’їсти», «впустити в себе» не тільки їжу, а й неприємних людей, неправдиву інформацію, чужу мету.
КАТАСТРОФА починається згодом, коли ви раптом усвідомлюєте, що ваш підліток НЕ ВМІЄ відчувати людей, вибрати захоплення, вірить усьому, що йому розповідають… Чому?
Тому що в 2-3 роки йому прищепили ВСЕЇДНІСТЬ. Наш організм – чутлива доцільна система. Він точно і вчасно підкаже МОЄ – НЕ МОЄ. У їжі – щоб бути здоровим і красивим, у стосунках (мої люди), в інтересах (мої захоплення), які підходять саме мені, в океані інформації (чому я вірю, а чому ні) і навіть у меті життя.
Навчіть малюка ВІДЧУВАТИ себе. І ви розкриєте його найцінніший механізм МОЄ – НЕ МОЄ на все життя, тим самим позбавивши себе багатьох проблем у найближчому майбутньому.
Пам’ятайте: «Свиней годують, а ЛЮДИ ЇДЯТЬ»
Історія про Льовушку
Лев Толстой був дуже вразливою і чутливою дитиною. Досить часто зі сльозами на очах він прибігав до мами, а потім до тітоньки. Його могли засмутити страждання тварин, зрубане дерево, лайка старших братів…
Його ж мама і тітка з розумінням і терпінням ставилися до такої особливості хлопчика. І щоразу, коли він прибігав до них, садили собі на коліна і питали:
«Любий мій, про що твої сльози сьогодні? Про що ти плачеш?»
ПРО ЩО ТВОЇ сльози? ПРО ЩО ти плачеш?
Читаючи ранні спогади біографії Льва Миколайовича, я захоплювалася цими питаннями. Яка в них увага і глибина! Покладіть ці слова в серце. І нехай вони пригадаються в чутливі миті малюків, підкажуть вам, як реагувати.
МАМА ВСЕ ЩЕ ПЕРЕБУВАЄ ПОРУЧ
Але вже не фізично захищаючи, а передусім даючи емоційний прихисток. Зрозумійте: у малюка розум ще не відкритий, а почуття вирують. Це породжує хвилювання і тривогу, перші капризи. Мама радісна і спокійна, як твердиня і фортеця: заспокоює, пестить, угамовує голосом… І, подібно до хвилеріза, стишує бурхливі емоції дитини.
Це важливо! Наше завдання – виростити не просто фізичне тіло, а Особистість! З 12 до 24 місяців психічно закладається можливість людини відчувати. Почуття важливі, їх треба вміти проявляти.
Якщо залишити малюка сам на сам із бурхливим морем емоцій, у нього сформується нестійкий фундамент примхливої егоїстичної людини, яка в житті керуватиметься лише двома посиланнями:
БАЖАННЯ (хочу – і край) і КРИВДА (як реакція, якщо «не по-моєму»).
Щоб спокійніше сприймати постійний гейзер емоцій дворічки, скористайтеся основним правилом гуманної педагогіки[3].
ДИТИНА – це ЯВИЩЕ. Таке ж явище, як дощ або град у погоді. Ну ви ж не кричите в небо, якщо раптом льонув дощ, коли ви саме збиралися на прогулянку? Ви, звісно, зітхнете, можливо, трохи засмутитеся, але зрештою розведете руками і… візьмете парасольку! Так і з дитиною: вона то тішиться, то плаче, то сміється, то сумує, а ви дивіться, дивуйтеся і «беріть парасольку», підлаштовуйтеся під ситуацію.
Зараз багато хто зациклюється на ранньому розвитку дітей. Поміркуймо раціонально. Роззирніться навколо: чи є у вашому оточенні люди, які не вміють читати? Чи багато хто серед ваших знайомих в очі не бачив компа (писати в сучасному світі вже не так-то й потрібно). А чи багато людей ЕМОЦІЙНО СТІЙКИХ, із внутрішнім стрижнем і міцними цінностями?
Слово про ранній розвиток
Ректор Університету практичної психології Микола Козлов, доктор психологічних наук і щасливий батько п’ятьох дітей, в одному з інтерв’ю висловив думку про ранній розвиток:
«Небезпека раннього розвитку полягає не в тому, що дітей розвивають занадто рано (щодо чого рано? щодо того, що не розвивають інших дітей?), а в тому, що управління інтелектуальним розвитком не доповнюється управлінням розвитком особистісним. Якщо у вундеркінда немає справжнього внутрішнього стрижня, емоційної стабільності, продуманих цінностей і розвинених комунікативних навичок, то багаж знань для нього стає не капіталом, а тягарем».
